У міру дорослішання дитина часто опиняється в ситуації, коли йому треба змагатися: хто швидше з’їсть кашу або суп, хто швидше одягнеться, хто швидше збере конструктор… І, як показує практика, ініціатива що-небудь робити наввипередки найчастіше належить батькам.
Коли в сім’ї кілька дітей, дорослі пропонують змагання між дітьми. Якщо малюк один, змагання включається тато або мама.
Чоловік з донькою часто грають в «хто швидше добіжить», – розповідає одна з матусь в Мережі. – Мчить попереду неї, іноді передражнюючи. Не знаю, хто з них більше дитина.
Читайте також:Мами обговорюють чоловіче виховання хлопчиків: «Це правильно? Або я чогось не розумію?»
А адже тема змагань не так проста!..
Звичайно, немає нічого небезпечного у пробіжці наввипередки з татом до воріт парку. Веселе пустощі, де ми отримуємо задоволення від процесу. Та й гра, правила якої передбачають виграв, теж важлива штука. Але якщо вся життя дитини пронизана «змаганнями» і порівняннями, це важко, – підкреслює психолог Ірина Федорова.
Порівняння і змагання припускає, що хтось гірший, а хто-то краще, що хтось виграв, а хтось програв, – пояснює фахівець. – Тут дуже важливо — за яким критерієм ми один одного порівнюємо, в чому змагаємося? Адже хтось їсть суп повільно тому, що він повільний від природи, а хтось швидко — бо дуже вже любить суп і кудись поспішає. І швидкість поїдання супу не робить одну людину гірше, а іншого краще, розумієте? Це за логікою речей не може бути критерієм оцінки людини і приводом для змагання. А ось в «виховної» системі часто саме так і відбувається. Робиш як мені треба (наприклад, швидко їси) — хороший. Не робиш — поганий. А твій темперамент, настрій, бажання або смак — не в рахунок.
А якщо змагання регулярно відбувається у сім’ї, де трохи дітей, це також загрожує проблемами, які можуть дати про себе і в майбутньому.
Здатні змагання серед дітей (особливо з невеликою різницею у віці) зміцнити їх відносини між собою? Ні, – впевнена психолог Ірина Федорова. – Брати і сестри по природі конкуренти і борються за увагу і любов батьків, а своїми «змаганнями» ми ще більше розпалюємо їх конкуренцію, і ще більше обумовлюємо свою любов. А ну-ка, покажіть, хто більше заслуговує моєї любові? Створюється напруга, обов’язково буде той, хто програв, його образа, а потім дивуємося, що вони луплять один одного.
Звертаючись до батьків, які заохочують змагання в сім’ї, психолог зазначає:
Тут дуже тонка грань між грою і знущанням, між маніпуляцією та мотивацією. Звертайте увагу, наскільки болісно дитина ставиться до програшу. І якщо переживає з цього приводу, виключайте змагання і порівняння хоча б спілкування всередині сім’ї.
Читайте також:Порада дня: не розцінюйте капризи дитини як маніпуляцію вами
На прохання психолога розповісти, чия дитина вже знайомий з змагальним методом у вихованні, відгукнулися багато матусь з Мережі, розповіли про свій досвід, помилки і знахідки:
Не використовую в їжі, а от бабуся часто вживає дану техніку з онуками. Але поправляти не планую — марно.
Частенько з сином граємо в гру «хто швидше одягнеться» він чи тато/мама.
Тільки на вулиці, коли гуляємо, дуже рідко можу сказати: «Побігли!хто швидше!?!. А так не використовую!
Зі свого дитинства пам’ятаю, що мені це не подобалося. Тому так не роблю.
А ось один з коментарів матері про те, що «Я думала, що, обігравши програш в спокійній обстановці, легше підготувати дитину до такої ситуації в садку і школі, де ніхто не буде берегти твої почуття», психолог пояснила:
Це от дуже поширене батьківське оману, що треба дітей вдома готувати до нещадної реальності.
Підводячи підсумок темі змагального прийому у вихованні дитини, психолог Ірина Федорова зазначила:
Міра потрібна у всьому! Зовсім уникати — теж крайність.
А одна з матусь запропонувала альтернативний варіант залучення дитини в процес:
Я сама була не в захваті від такого підходу до себе. Тому у нас зараз так: «Давай разом», «Допоможи мамі, будь ласка».
А ви застосовуєте змагальний метод? Він подобається вашій дитині?
