Про нелюбов, з життя. Частина 5

28

Травневе сонце плескалося в відображеннях калюж на асфальті, пускаючи зайчики прямо в очі городян. Бузок набрала колір і здулася гронами пелюсток , готова вибухнути в будь-який момент і обдарувати світ буйством ароматів і фарб. Тюльпани розкрилися на міських клумбах, підкреслюючи урочистість сьогоднішнього дня — 1-го травня. Навіть весняний дощ, що збирався з ранку над містом, вирішив не псувати урочистий захід , відвів свої хмари на поля і займався справою там. Природа-вмита, барвиста готувалася поміняти штучні прикраси людей-розтяжки з гаслами і червоні прапори на свої, справжні шедеври. І люди раділи тому , що сьогодні свято –день міжнародної солідарності трудящих і що вихідний і що погода хороша і ще — скоро літо…по головному проспекту, в бік центру рухалися колони робітників, учнів, службовців. В руках несли плакати з привітаннями, гвоздики з паперу, гасла, прапори, портрети леніна, хрущова…це була першотравнева демонстрація. І, поки з радіо диктор кричав якісь гасла, після яких неодмінно слід було: «ура, товариші!», в колонах співали і танцювали, випивали на ходу і закушували, не забуваючи відповідати диктору гучне уррраааааа. Якийсь робочий колектив крокував під гармошку і частівки, а де то в молодіжній групі чулися акорди гітари. Маленьких дітей тата саджали собі на плечі, а ті, що постарше-бігали між людьми, грали в догонялки, вибігали з колони на тротуар і задивлялися на торгові лотки з солодощами. Але, як би не було весело, для дорослих демонстрація-це пройти по проспекту, прокричати урррраааа перед трибунами, а далі натовп розсіювався-хтось йшов гуляти в зауральний гай, хтось-додому , хтось їхав на присадибну ділянку — картоплю садити, а хтось шашлики смажити веселою компанією. Молодь, в основному, залишалася в центрі міста.

Ось і анатолій мілохін з другом віктором, відколовшись від заводської колони, тупотіли в центр міста. Побачивши вуличний лоток з морозивом, зупинилися. Невелика черга швидко рухалася. Дещиць глянув на дівчат, які вже купили морозиво і серце стиснулося . Такий знайомий профіль однієї з них і фігура … Валентина! дівчата розвернулися і швидко попрямували по тротуару у зворотний бік від центру.

— вітьок, пішли, та швидше, там дівчата…потім розповім

Віктор нічого не зрозумів — він дійсно хотів морозиво, вже майже черга підійшла, а тут — бігти…дівчата…куди? навіщо?

-дещиць, ти чумний якийсь. Он їх скільки-дівчат, — квапився віктор встигнути за другом і бурчав на ходу

Перша сварка молодого подружжя завжди звучить, як грім серед ясного неба. І для валентини та анатолія, які одружилися через півтора місяці після ненавмисної зустрічі на святкуванні першотравня , -це стало відкриттям один одного більше, ніж перша шлюбна ніч, коли дещиць дізнався , що валентина вже була колись заміжня. Зустрічати на пустельних вулицях світанок, триматися за руки і слухати пісні під гітару-це зовсім не те, що бути чоловіком і дружиною. До одруження молоді легко стояли навшпиньки, демонструючи все своє позитивне нутро, а іноді і прикидалися — занадто поступливими , захопленими і палкими, в надії, що неприємні риси партнера виправляться з часом — вже я то навчу її жити по іншому.. Вже я то перекрию його під себе. Але загс пройдено, печатка поставлена, умовності скинуті і життя почало обливати новоспеченого подружжя крижаною водою . Тому що, як виявилося — ніхто не хотів переучуватися, перероблятися, поступатися. І те, про що ні слова не було сказано на березі, зараз спливло айсбергом і погрожувало знищити сімейний човен, про який так багато заспівано і написано.

— ти зовсім здурів чи що? скільки років нам доведеться збирати на ділянку, а будувати потім скільки і на які дулі? я в місто не потім приїхала, щоб в хаті жити і жили рвати. Тобі на будівництві років за п’ять квартиру дадуть , а ти уперся, як чурбан в свої залізяки і світла не бачиш.валентина сиділа на ліжку в маленькій кімнатці, яку молодята зняли в будинку у бабусі, відразу після рагсу, і вже перейшовши на крик, зло дивилася на дещиця.- це я чурбан? та твою ж мати-принцеса-жили рвати вона не хоче! давно з драною перини на матрац то пересіла? а хто тебе їх рвати то змушує-жили? ти на своїй пухфабриці працюєш-ось і працюй. Ти що будувати то будеш? нажився я в цих вуликах багатоповерхових — не хочу більше. Я будинок хочу, свій, розумієш ти? ти квартиру хочеш? ну так йди сама на будівництво, може років через десять і отримаєш свою клітушкутолік намагався говорити твердо, але голос не підвищував, хоча валентина вже перейшла на вереск

-і піду. За тебе чи триматися стану? міського то з себе будуєш, голитьба. А то у твоєї мамані прямо хороми. Моя то хоч нас всіх шістьох підняла, а твоя-народила не звістку від кого, та розкидала по навчаннях-нехай держава подбає. Моя маманя то з твоєї з одного села родом то. Мені ж все про ваше сімейство розповіли-маманя твоя з дівок недолуга!

Дещиць побілів, жовваки заходили ходуном, кулаки стиснулися і він процідив-ти, валентина, перш ніж сказати, думати то навчися. Ти до чого матір мою приплітаєш? валя осіклася і змовчала.

— плітки збираєш? не потрібен я ось такий тобі? спина до спини і хто далі стрибне-ось і вся розмова. Я твоїх не чіпаю і ти мою сім’ю помиями не смій обливати.

Вхідні двері грюкнули так, що посипалася штукатурка. Валентина залишилася в кімнаті одна. Всередині все кипіло , хотілося розридатися, але сліз не було.фіранка в дверному отворі заворушилася і увійшла господиня будинку — олександра микитівна, -так, девонька, накуролесила ти-лопатою не розгребеш. Навіщо так мужика то ображаєш свого? ,- присіла вона поруч на ліжко.

Бровки у молодої дружини поповзли вгору від обурення-тьоть шур, це я його ображаю? та чим же це? ну сказала зопалу, так до слова довелося. Що я такого сказала то? так він же трохи мене не вдарив і я ж винувата?

— ти заміж то навіщо йшла? адже він тобі не любий … Скільки ось у мене живете-стільки ти його переводиш…

-а з чого це нелюбий? та й якщо не любов, то і одружитися не можна чи що,на вашу?

-чому ж…одружитися то можна, тільки життя не буде. Ти, дівонька, якщо заміжньої бути хочеш за ним-розсудливість, мова то приструни. Дещиць твій, як телиць-ти будеш до нього з ласкою та увагою, так і він гори для тебе зверне. А поважати не будеш, так ніхто тобі парою не буде … Вже мені восьмий десяток пішов-брехати не буду

Олександра микитівна поправила хустку на голові, встала і вийшла в зал, бубон собі під ніс: «ех, дівка, серце то-кам’яне…не сьорбнуло горюшка горького-ось і мається, а життя то змусить, накличеш..ех, хлебнешь, коли не остепенишься…..»

Валентина швиденько почала збирати свої речі у вузол:» та хто він такий то, щоб поважати? телиць … Ага, ось він і є телиць. Треба повернути місце в гуртожитку…..мужиків цих-хоч греблю гати, я собі чоловіка чи що не знайду? а маманя говорила-погуляй ще, не біжи заміж … Ще прибіжить,в ноги впаде, а я ще подумаю-повернутися чи ні….та всі вони однакові…»

Думки стрибали в голові, перескакуючи з одного на інше, не даючи зосередитися і руки так само безладно кидали в наволочку кофти, сукні…викидали чоловічі сорочки на підлогу. Але раптом, валентина сіла, опустила наволочку з речами на підлогу, зі злістю штовхнула ногою і розревілася : «куди йти то? в гуртожиток? дівчата засміють, хороша дружина, нічого сказати — і місяця не прожила…баби отже пліткували, що мені заміж тільки за стовп виходити…їхати додому в село? так маманя з батьком заклюють. Бабам сусідським ось радість то буде-на ганьбу її виставляти. У перший раз від чоловіка втекла через півроку і тепер-ось! а сестри? ось ганьба то перед ними, адже так і будуть дорікати, що їх життя засуджувала, а сама то….ну вже ні…»

Увечері дещиць прийшов з роботи, як ні в чому не бувало. Валентина зустріла його вечерею. Накривала на стіл і не знала, як заговорити. Але він почав першим

-валюх, тут на нашій вулиці, недалеко, будиночок продають. Може подивимося сходимо?

— а гроші де візьмемо, толь? будинок то не копійки коштує?

-ну, може зібрати встигнемо, може господарі поступляться , щоб частинами віддавати. Я шабашіть думаю, та перевестися в гарячий цех-там заробітки вище, ніж у мене з бригадирськими….треба подивитися спочатку.. Та й не будинок там — так, землянка, багато не запросять…нам то головне, щоб перший час жити в ньому, та будуватися..ну, як думаєш?

— ну, повечеряємо, та сходимо. За попит грошей не беруть …

Толик обійняв дружину і мрійливо вимовив ,-ех, валюха, ми з тобою такий будинок побудуємо! такий будинок, щоб високий, дерев’яний і такий теплий, що взимку боса не замерзнеш і, щоб дітям-кожному по кімнаті і у нас своя спальня і зал великий … Ось побачиш, так і буде….