Монолог мами: «Я знаю, як це – народжувати у Франції без анестезії»

17

У кожній країні існує своя практика пологів. Багато жінки діляться своїм досвідом в Мережі, розповідаючи, як вони народжували в Америці, в Німеччині, Ізраїлі та інших країнах. Це насправді цікаво і пізнавально!

Про те, як відбувається процес пологів у Франції і незвичайної (!) практиці місцевих акушерок, розповіла молода матуся, яка раніше жила в Росії, але вже більше 10 років вранці спостерігає лише французький світанок.

Читайте також:Від 0 до 1,5: декретна відпустка в різних країнах

Героїня цієї історія Альфира Курбангалиева вперше стала мамою у віці 39 років. Її чоловікові Леонэ на момент народження первістка було 47 років. Ідеальний вік за мірками європейських батьків.

Місце дії — пологовий будинок у східному Парижі, — згадує про своїх пологах Альфира. — Драматична комедія в п’яти епізодах, дійові особи якої: я, чоловік, дитина, акушерка №1 і акушерка №2.

© Instagram @tatar_girl_in_paris

Епізод 1. «Спробую уявити, що я в хамамі, і розслабитися…»

Мені пощастило: індивідуальна пологова палата екіпірована кутовою ванною. Я лежу в ній як у величезній балії, до країв наповнену водою. Гаряча вода—єдине, що хоч якось рятує мене від болю. Я по черзі то постанываю, то всхлипываю.

Йде восьмий годину сутичок… Поруч присів на табуретку чоловік і щось емоційно обговорює по телефону. Вікна палати запітніли від пари, але відкривати їх я не велю. За вікном липнева паризька спека і від асфальту калит так, що закриті вікна — єдиний порятунок від задушливого спеки. Грошей на кондиціонер пошкодували, — журюся я. Ах вже ця французька ощадливість (читай – «скупість»).

Терплю, терплю, терплюююю-ю-ю.. ююююю…… Спробую уявити, що я в хамамі і… розслабитися? А що? Також волого, і чується звук капаючої з нещільно закритого крана води. Кап-кап, кап-кап, кап-кап, Як годинник. Час ніби зупинився. І навколо — була б приємна тиша, якби не…. чоловік, який не перестаючи тріщить по телефону. Ось базіка! Хоча я даремно, адже він не марнословить, а все по справі каже: «Вечірка на 25 осіб? Так, звичайно, без проблем, організуємо!… Коктейль для всіх гостей для початку.. Додамо 5 пляшок червоного сицилійського… 6 пляшок білого тосканського» як в тумані я чую уривки «продає» промови чоловіка. Готовий сніг ескімосам взимку продати, — посилюється в мені роздратування на мого ненаглядного. Під дає: для мене сьогодні D-day, а для нього —начебто банальний будній день (паризького ресторатора). Ну постривай, я зараз дам тобі 8 березня . У наступні півгодини після телефонної розмови я смикала його кожну хвилину. Води гарячої підлий, витри піт з чола, освіжаючим спреєм побризкай, попити принеси, —зловтішно я знущалася.

Читайте також:Реальна історія про диво: психолог Анетта Орлова розповіла, як хвороба перемогла і стала мамою

Звідки тільки береться ця миттєво вскипающая хвиля роздратування на, здавалося б, коханої людини?

Епізод №2. «Терплю, терплю, терплюююю-ю-ю.. ююююю…… Подумаю я про тих, кому ще гірше, ніж мені»

Йшов десятий час переймів. Акушерка «1, в черговий раз відвідуючи мене (раз в 2 години — все по протоколу), сердобольно запитала: «Ну як Ви?». Я лише повела плечима. Що їй відповісти? Сказати політкоректно і дуже по-французьки «все добре»?

Навіщо займатися самообманом? А сказати їй правду, ще не народжували дівчиську, все одно не зрозуміти… Не покликати чи анестезіолога? — мовчазно (одним тільки виразом обличчя) запитала вона? НЕ СМІТИ!, — також мовчазно, але рішуче відрізала я. Про що пошкодувала в наступну ж секунду. Адже моє порятунок в особі молоденького і дуже навіть симпатичного юнака-анестезіолога, ходило десь тут, зовсім поруч, максимум метрах в 20 від моєї палати.

© Instagram @bestbirthco

Терплю, терплю, терплюююю-ю-ю.. ююююю…… Подумаю я про тих, кому ще гірше, ніж мені. Наприклад, про гравців російської футбольної збірної, котра виграла у іспанців напередодні в 1/8 фіналу чемпіонату світу. Ось вже попотіли хлопці: два тайми, додатковий час два рази по 15 хвилин і, нарешті, серія пенальті. І все це одночасно відбиваючи запеклі нападу суперника на наші ворота. До кінця гри бідолахи ледве волочили ноги. А яка відповідальність?! Адже вся країна на них дивилася. Точно, абсолютно точно: їм було гірше, ніж мені. Але ж їх «катування» тривала всього 3 години до того ж їм за це грошей заплатять, —хникав всередині мене голос маленької дівчинки, знову і знову вимагає, щоб її пожаліли…

Епізод №3. «А що ти ревеш? Розмазня!» — я себе картала

Чоловік украй знесилів. Звичайно, адже він ніч не спав і все ранок наступного дня всі сидів біля мене, беззаперечно виконував мої капризи, вислуховував мої скарги на біль і розуміюче терпів раптові спалахи гніву. «Можна я посплю?» — несміливо запитав чоловік, вказуючи у бік пологового столу, де, власне, і повинно було незабаром статися чудо народження. «Лягай», — сказала я, і вже через п’ять хвилин у палаті лунав його розмірений хропіння.

Довелося подвоїти зусилля щодо стримування власних стогонів, щоб ненароком не розбудити чоловіка. Нехай поспить бідолаха, вымотался весь. Не те що я—всього лише ванну приймаю вже десять годин поспіль….

Читайте також:Особистий досвід: тато розповів, як допомагав дружині на пологах

Щоб додати собі мужності, почала згадувати Другу Світову війну. Завдяки натхненній вчителю історії в нашій провінційній школі особи молоденьких не повернулися з фронту солдатів, їх відбулися наречених так і стояли у мене перед очима. А що говорити про сльози матерів, які супроводжували в невідомість власних дітей… Ось це страждання так страждання. «А що ти ревеш? Розмазня!» — я картала сама себе….

© Instagram @doulachrista

Епізод №4. «Все було як в тумані»

Акушерка №2 нарешті констатувала моє повне розкриття, і я слухняно створилась на пологовий стіл. Тут до неймовірної болю додалося ще й зусилля потуг. Чоловік у цей час спокійнісінько балакав з моїми двома чарівними акушерками. Одна з них, дізнавшись, що до відкриття свого винного бару, чоловік був архітектором, вирішила отримати безкоштовну консультацію коли він ішов у її квартирі ремонту.

Наді мною захоплено обговорювали миються фарбу для ванної кімнати, водостійкий паркет, переваги і недоліки икеевской кухні. Лаяли будівельні бригади абсолютно всіх національностей. Дісталося і полякам, і румунам, і болгарам і марокканцам.

Я, украй змучена сильними переймами, різко перервала розмову про ремонтних роботах, попросивши «хоч що-небудь зробити для знеболення». До мого обличчя приставили газову маску і пустили в хід галюциногенний газ.

Далі все було як в тумані. Час минав і невблаганно закінчувалися 30 хвилин, відведені за французьким протоколом на можливість «природних» пологів. Мені не вдавалося виштовхнути дитину. Далі – кесареве, даремно вистраждані 12 годин переймів. Ні, цьому НЕ БУВАТИ!!!

Раптом в тумані галюцинацій я впізнала голос мого тренера з дитячої акробатики. Було мені тоді років сім. Мені не вистачало якихось кількох сантиметрів, щоб сісти на поперечний шпагат, не вистачало розтяжки. Тоді тренер почала тиснути всім своїм (нескромним) вагою мені на плечі. Сльози бризнули у мене з очей. «Ридай, але роби!!» — повторювала тренер, і я ревіла але робила. Пронизливий плач дитини раптом вивів мене зі стану трансу. Зникла тренер, зникла я, семирічна дівчинка, нарешті спромоглася сісти на поперечний шпагат.

Читайте також:Лікар-гінеколог розповів, як уникнути розривів м’яких тканин під час пологів

Епізод №5. Чоловік, дізнавшись про цю історію, сказав: «Акушерки погано тебе знають, адже ти ж російська!»

Мені так і не вдалося дізнатися, хто з двох акушерок заробив на парі, які вони тримали, дізнавшись, що я вирішила народжувати без анестезії, на предмет витримаю або взмолюсь про анестезиологе. Якщо б хтось повідав мені раніше про цю практику, сама б приймала ставки. Дивишся і заробила б що-небудь. Не «власним розумом», звичайно, як у знаменитому інтелект-кабаре, але хоч власним тілом.

© Instagram @thehypnobirthingmum

Чоловік, дізнавшись про цю історію, сказав: «Акушерки погано тебе знають, адже ти ж російська!». Мабуть, в його європейській ментальності російські асоціюються зі стійкістю і витримкою.

Чоловік вибрав кращу пляшку з власного винного льоху і підніс її старшій акушерці, яка відповідала за мої пологи. Збентежена дівчина подякувала і вирішила сказати: «Даремно ви, адже це ж моя робота!». Їй, звичайно, було невтямки, що я (як виходець з пострадянського простору) не могла залишити медперсонал без хоч маленького, але презенту. Та й на батьківщині чоловіка, в Італії подарунки лікарям — банальна практика. (Так-так, нам важко в це повірити, але у Франції в медицині хабарів не існує! І все непогано працює і без них!)

Через пару днів акушерка №1, яка приймала в мене пологи, прийшла в палату відвідати мене і доньку. Поцікавившись спочатку нашим самопочуттям, раптом несподівано запитала: «Мадам, а які курси з підготовки до природних пологів Ви пройшли? Йога? Самогіпноз? Візуалізація?». Ну хіба могла я їй розповісти мій «гарячкове марення» про російської футбольної збірної, про Другій Світовій війні та тренера з дитячої акробатики?

А ваші пологи проходили з знеболенням або без нього?

Фото на анонс: Instagram @sthealcantarafotografias, @betty_petitspandaszen